Чому в Україні ми маємо такий стан справ, що у виборах приймає участь 45 партій? Невже більшості із них незрозуміло те, що вони не подолають 3% бар’єр? То для чого цей маскарад? Або, чому політики постійно сваряться між собою? Чому навіть соратники по Помаранчевій революції не миряться?
Відповідь на ці, та багато інших питань, одна – українські політики мають дуже маленький політичний вік, тобто діти. Бо справжні дорослі, мова не йде лиш про фізичний вік, так себе не ведуть. Дорослі вміють домовлятися, а не лиш битися. А якщо подивитися на депутатів Верховної Ради як вони з кулаками відстоюють національні інтереси то все стає зрозумілим – діти. Хоча дехто і вважає, що це чоловіча розмова, коли один одному надає стусанів. Але, як на мене, то це ознака безсилля, а не сили. Сила чоловіка, насамперед, у його інтелекті й мудрості. «Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста». (Приповiстi 16:32)
Наші політики мають підрости, стати більш дорослими і тоді менше буде литися бруду. Дорослі люди мають поважати один одного і ні в якому разі не використовувати в боротьбі заборонених прийомів. Морально-етичні норми понад усе. Ніяка найгуманніша ідея чи ціль не коштує того, щоб були попранні під ноги вічні духовні цінності. Що толку що ти досягнеш якоїсь позиції в суспільстві, але при цьому переступиш найважливіше?
Мені дуже не подобаються пристосуванці, їм би лиш бути при владі. А де принципи, де переконання, де врешті-решт, людська гідність? І я також не розумію ті партії котрі приймають у свої ряди будь кого, лиш би більша була фракція. Це не серйозно!
Також використання відомих імен, як на мене, то це також не до кінця чисто і чесно. Може цього Закон не забороняє, але це не чисто, потрібно досягати результатів чесно.
Так ось друзі, українська демократія ще досить молода, тому й маємо такий каламбур. Потрібно час, щоб все стало на свої місця. І я переконаний, що всяка лушпайка буде відсіяна. Хто не чесно використовує свій службовий стан, матиме жнива, так само як і ті хто нечесно йде до влади. Бо не можна творити беззаконня й залишитися непокараним. Не можна, нехтуючи етично-моральними принципами, правдами й не правдами йти до влади і при цьому вийти сухим з води. Навіть якщо не прийдеться відповідати перед Законом України то Бог справедливий Суддя. Його обійти не можливо, є духовні закони, котрими нехтувати дуже не вигідно, бо відповідати все одно прийдеться.
«Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрости до беззаконних, бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина пов'януть! Надійся на Господа й добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй! Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання! На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить, і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою немов південь. Жди Господа мовчки й на Нього надійся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі. Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло, бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа землю вспадкують! А ще трохи й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його і не буде його, а покірні вспадкують землю, і зарозкошують миром великим!» (Псалми 36:1-11)
Це правда, друзі, нема чого заздрити злочинцям чи тим хто несправедливо добирається до влади. Це тимчасове явище, скоро їх не буде при владі. Та й будь-яка влада здобута нечесно не принесе очікуваної насолоди й задоволення. «Бо камінь з стіни буде кликати, і йому відповість сволок із дерева. Горе тому, хто кров'ю місто будує, хто беззаконням встановлює город!» (Авакум 2:11,12)
Неправда, бруд, компроміс з совістю, заздрість це не найкращі засоби для досягнення успіху. Навпаки, це те із-за чого ти можливо й досягнеш якоїсь висоти, але обов’язково впадеш і будеш осміяний. Тоді як чесність, порядність, повага до інших, вірність моральним принципам, людська гідність, може й не дадуть швидкого результату, бо ж бур’ян швидше росте, але це те, що справді тебе підніме у правильний час. Не зраджуй своїм принципам, чого б це тобі не коштувало і ти ніколи не пожалієш, що вибрав саме такий шлях.
Завжди, завжди, завжди радься з своїм сумлінням і ніколи, ніколи, ніколи не роби того, на що серце не дає дозвіл. Краще програти, але залишитися чесним і порядним. Бо не вся та перемога, яка сьогодні. Є моменти, коли як нібито ти програв, але насправді виграв і серце підтверджує, що це так. Тому, досягайте насамперед внутрішньої, невидимої, духовної перемоги. А зовнішня сторона перемоги проявиться в правильний час, мова йде не про підробку, а про справжні речі.
Комментарий автора: Завжди, завжди, завжди радься з своїм сумлінням і ніколи, ніколи, ніколи не роби того, на що серце не дає дозвіл.
Юрий Рабый,
Кузнецовск Украина
Хочу пробуждения, ищу, молюсь об этом с 1991 года! Живу в Кузнецовске Ровенской области, Украина e-mail автора: urran@ukr.net
Прочитано 10069 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 3
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.
Поэзия : Спаситель - Наташа Дивак Это стихотворение о том, чтобы мы не были, как мир. Мир гонится за модой, за стилем, за новыми ощущениями. Так неужели для того, чтоб понять, как ценна жизнь,надо её потерять?
